Новомедіа Форум

Valentene

Спасибо ВСЕМ за поддержку Плачущий (очень грустный)

, я в своей жизни всегда надеялась на Бога, и Он мне всегда помагал, даже то, что я попала была на радио - это было осуществлением моих "потаємних бажань серця", я об этом и не мечтала. Он знал лучше меня мои желания и помог осуществить. Меня больше всего беспокоит - это то, что мне еще придеться заниматься своей теперешней работой, вы себе не представляете, что значит для енергичного человека сидеть целыми днями на одном месте и перебирать бумаги (я работаю уже год в одном госучреждении, юрист), даже на улицу нельзя выйти, только изредка, не входит в "посадові обов'язки". Я из-за нее радио забросила, думала, что могу совмещать, но чтобы вырваться куда- то, это нужно было уже такую серьезную причину найти, что надолго меня не хватило, и терпения начальника тоже. Правда, ничего зря Бог не допускает, на этой работе я научилась многому другому, важному для любой другой работы, изменилась и сама. А еще смогла по вечерам учиться и закончить школу журналистики, которая мне на многие аспекты журналистики просто "открыла глаза", ведь всему раньше я училась сама на практике. Но сейчас моему терпению "пришел конец" и перед конференцией , я однажды готовила какой- то документ и "словила себя на мысли", что я делаю, на что трачу свое время, себя? Хотя, я хорошо справляюсь со своими обязаностями, недавно моя работа прошла проверку с прокуратуры очень удачно, если сравнить с другими областями. Но моя "душа не лежит" к этой работе, я, конечно, могу быть посредственным юристом, но я никогда на ней не сделаю того, что я могла бы сделать в другой сфере. Я чувствую себя "как птица в золотой клетке", но как и она не может петь в неволе, так и я не могу расскрыться на своей работе. А поменять что-то в нашем городе почти нереально, да еще, чтоб хорошая зарплата была, а для меня это важный вопрос (я живу с мамой и не могу сидеть у нее на шее), почему и ушла с радио, вернее раньше я там официально работала, а теперь - внештатно. Я никогда не считала себя карьеристкой, наооборот у меня всегда были другие приоритеты и я себя сама не узнаю Улыбка

, но когда видишь цель и знаешь, что ты можешь что- то сделать большее, ты готов все что угодно сделать для этого. Я, когда училась в школе журналистики и мы готовили материал дипломный - статьи для газеты, после работы бежала на интервью, жертвовала обедом, чтоб встретиться с необходимимы людьми , благо, что работаю в центре и все " под рукой", не знаю откуда у меня силы брались, ведь надо было и на работе справляться. А одна моя сотрудница , я с ней делюсь многим, говорит, ты как к жизни вернулась, а то многие на работе меня считалали очень спокойной, немного "медленной" девушкой Смеющийся

. Теперь я многим говорю, чтоб искали в жизни свое призвание, и не упускали столько времени . Даже убедила внучку сотрудницы, ей будет 15 лет и она уже несколько лет пишет статьи для газет, не расстрачивать себя, она не знала поступать ли ей на экономиста, как все подружки, а потом только - на журналиста. Сейчас она работает (стажируется) в одной из самых крупных и популярных газет и учиться в той же школе журналистики, что и я (да еще и бесплатно). И чувствует себя очень счастливой. А один парень, который мне всегда помогал делать опросы, теперь работает корреспондентом в журнале ассоциаиции МДХ в Киеве. Хоть кому-то хорошо Подшучивающий

. Я знаю, что раньше времени, оно все равно не придет, но дай мне Бог сил, продержаться еще на старой работе Смеющийся

.

Ксати, всем советую одну книгу , после которой у меня пропал душевный покой, если я что-то и сама не сделаю Очень счастлив

Брюс Уилкинсон "ДАЮЩИЙ МЕЧТУ" , книга - супер, не то слово Смеющийся

, никогда не пожалеете, а откроете себя заново, если у вас есть "Мечта", но вы боитесь, что это - нереально, или вы недостойны, но вы хотите большего - это книга для ВАС! Она поможет вам увидеть все препятствия, которые могут возникнуть на пути осуществления вашей мечты, кто может быть вашим помощником, а к кому лучше не прислушиваться в данной ситуации. Эта книга, которую многие ЖДАЛИ ОЧЕНЬ ДАВНО, особенно если вы верующий человек, вы просто обреченны на большее, так откройте свое сердце для этого! Очень счастлив

Юличка, я тебе сегодня уже напишу, жди Очень счастлив

Руслан, а эти фотки мы уже видели, они не пройдут Смеющийся

Valentene

Да, судя по письмо, что- то я действительно переволновалась Улыбка

Valya

Нет, Валечка, мы просто осмысливаем.
Я например, сопереживаю. Это все очень серьезно. Прям вся жизнь как на ладони.

Valentene

Да , все нормально, Валь, мне уже немного "отлегло", Бог ведь не допускает быть искушаемым сверх сил, значит и мне пошлет облегчение, даже на работе. У меня там очень хорошие сотрудники, у нас почти приятельские отношения со всеми. Мне тут, один родственник , он бывший генпродюсер национальной телекомпании Армении, сейчас у него какая- то своя компания, советует самой перезвонить за это собеседование. Он говорит, что они могли и забыть про меня, а ведь они действительно говорили, что перезвонят вчера и уточнят дату и время, когда я смогу приехать в Киев. Как думаете, стоит или нет ?

Valya

Думаю стоит. Прояви настойчивость. Зарекомендуешь себя как серьезный, ответственный человек. Это важно.

Хорошие у тебя родственники Подмигивающий

Valentene

Я сама недавно узнала только об их существовании Улыбка

, хотя если чесно меня это уже так замучилООООО Есть идея

, что ничего уже не хочется. Вспомнила сегодня одну фразу Макса Лукадо " Не прилагайте столько усилий, все самое приятное происходит неожиданно!" Смеющийся

Helen

Валечка, спасибо за такое открытое письмо. Не каждый может перед другими так смело открыться! То, что ты сейчас работаешь юристом просто так не пройдет - может, ты будешь использовать свои опыт и знания в журналистике. Смеющийся

А позвонить, конечно же надо. Узнаешь все точно и будет спокойней. И если не взяли, то помни, что это "не последний поезд на станции."

А все-таки фотками нас обделили. На НХМ все уже давно обсмотрели! Есть идея

Valya

Volodymyr

Схоже, прийшов час розповісти про свій пошук (я вже згадував про нього). Читаю Валю і дивуюся - ті ж самі думки, ті ж самі почуття...

Почалося все в вересні 2005-го. Мене не влаштовувало поперднє місце роботи. І справа не тільки в зарплатні (я про це вже писав); найгіршим було те, що мене - людину творчу - примушували робити те, чим я не хочу займатися: складати плани тестування (test cases). Все більше і більше тест кейсів, все менше і менше творчості...

Я розумів, що це мене не влаштовує, зпершу намагався поїхати в Київ (див. попередню розповідь). Через деякий час написав заяву про звільнення, потім порвав її після бесіди з шефом. Шефу вдалося "вмовити" мене, але ненадовго - через місяць я написав другу завяву І знову почали були вмовляти: «Залишся, ти ж такий гарний»... Я майже не порвав і 2-гу заяву, але вистачило-таки сміливості зупинитися. Я розумію Валю - на старому місці все добре: відносяться добре, лагідно ставляться, не виганяють... Але в душі - невдоволення, невдоволення тим, що ти наче як піддослідний пацюк: працюєш як на каторзі, а хтось тільки знущається з тебе. Не фізично - психологічно

20 грудня 2005 я віддав заяву в наш відділ кадрів, 30 грудня став моїм останнім днем на тому місці. З початку 2006-го я був офіційно безробітний.

І далі - гірше. Коли я кидав роботу, найголовнішим було для мене «кинути». Мені здавалося, що в нашому місці є добрий попит на людей з досвідом і знаннями, що тільки варто заявити про своє бажання прийти на роботу - і мене заберуть "з ногами і руками". Але не все так було...

Я розіслав резюме у 4 фірми, одна з них одразу ж запросила на співбесіду. Потім була одна співбесіда, друга, третя... Як радили Валі, я не сидів й не чекав, доки фірма сама передзвонить, сам дзвонив. Але - промах, промах, мимо цілі - виявилося, що не можу домовитися ні з одним работодавцем.

Потроху це почало гнітити - кінець січня, треба вже не тільки шукати роботу, але й гроші на квартиру і кредит... Відчай все більше підходив до серця. Вже не радувало життя, єдиною радістю було те, що по середах ми проводили служіння. Ми виїждждали у селище, де двоє бабусь завжди чекали на нас. Наче як нові сили додавалися - ми молилися, розбирали Слово, проводили євангелізації. Молитва була і вдома, але в такому стані легше молитися за інших, ніж за себе. Не вистачає моральної сили.

Дякувати Богові, мій лідер завжди підтримувала мене (вона й досі мене підтримує, ми разом навчаємося у біблійному колежді, служим перестарілим людям). І кожної середи ми молилися разом: нехай Воля Господня буде в моїй роботі.

І от наче як полегшення - одна фірма згодилася взяти мене, тільки я повинен був пройти тест на знання англійської. "No problem, - подумав я, хоч три тести"... Але коли хвилюєшся, то не так-то все й просто. Тест я не пройшов. Вони цього не сказали одразу, і в мене залишалась надія, що не все так погано. Але вони мені не дзвонили й не дзонили. Нарешті, я сам подзвонив. Просто пересвідчився, що треба йти далі - не надіятися на цю компанію. Тим часом в очікуванні минуло ще 2 тижні. Була вже середина лютого...

Кредит все-таки згодилися виплатити батьки, але з однією поправкою: "Останній раз тобі допомагємо". Справді, сума там була мізерна - 2 рази по 60 гривень - але коли грошей взагалі немає, то 60 гривень - це як щось неможливе.

Потім ще одна чи дві співбесіди - знову без результатів. Я вже був у такому відчаї, що згоден був на розмір зарплатні, навіть менший за той, який був на моїй попередній роботі, аби тільки працювати. В душі стан блудного сина - згодний навіть ріжки їсти...

Залишалася тільки одна фірма в Днупропетровську, де я ще не був і куди не надсилав резюме. Але вимоги там були настільки нереальними, що я й не намагався... Все - кінець...

5 березня (неділя) у нас було, як завжди, недільне служіння. І пастор (слава Богу за наших пастирів) тоді вів служіння прославління. Ось раптом він кидає грати і починає пророкувати: "Хтось є у залі, до кого звертається Бог. Ти надіявся на себе, покладався на свої зусилля, витратив багато енергії - але все марно. Перестань надіятися на себе - довірся Мені, передай Мені свою справу, - каже Господь".

Я в той час стояв у проході і ледве не впав - сльози покотилися моїми очима. Це слово було для мене... Я казав Господеві, просив пробачення, молив про те, щоби Він став за мене.

7 числа мені написали з однієї з фірм, що я вже не надіявся на відповідь (листа мого вони отримали 23 лютого - 2 тижні тому), 9 числа я пройшов співбесіду, 10 числа мені передзвонили і запропонували роботу. 13 березня (наступного понеділка) я вже вийшов працювати.

Не минуло й тижня як я покаявся у своїй безпорадності і довірив справу Господеві, і Він благословив мене. І я знаю, що це було від Нього. Це була та сама одна фірма, в яку я не наважувався писати. Виявилося, що в неї є 2 підрозділи, і написав я просто в інший підрозділ (де вимоги не були такими «лякаючими»).

Це вже потім я зрозумів, що не такі й жахливі вимоги. Що ніхто з працівників і сам повністю не відповідає цим вимогам. Але лякало добре, і не тільки мене одного. Я це знаю, бо спілкуюся з іншими програмістами у Дніпропетровську...

Дуже багато в мене і потім було підтверджень, що то була Воля Господня. Одне з них: в усіх інших фірмах (куди я писав і не проходив співбесіди) я так само б мучився, як і на попередній роботі, тому Господь і не дозволяв мені там бути. Але Господь завжди залишається Господом - слава Йому навіки!

Valya

Volodymyr, классное свидетельство. Узнаю почерк Отца.
Еще одно подтверждение тому, что нужно уповать на Господа, а не на себя.

Volodymyr

Valya

Прошу не путать: есть Valya (это я) и Valentene. Т С молотком

ески мы, вроде.
Хотя я не буду против если меня тоже поддержат :)

Бонусом момент с вчерашней евангелизации:
- Здравствуйте, как вас зовут?
- Мария.
- Очень приятно. Скажите, а вы уверенны в том, что когда вы расстанетесь с этой земной жизнью, то будете с Богом на Небесах? У Бога есть книга Жизни, куда записанны имена всех спасенных людей.
Ваше имя записано там?
- Конечно я буду с Богом на небесах. Мое имя записано. Мать Иисуса Мария ведь записана. Ну, вот. Я тоже Мария. Очень счастлив

Valentene

Valya :) Да, наскільки раніше, наше ім'я було рідкісним, настільки зараз я його часто зустрічаю, я вже думаю може взяти псевдонім , якесь скорочення, на зразок Ані Лорак;)

Дякую за історію, вона в дечому дійсно схожа з моєю, правда я не звільнилася зі своєї роботи, і поки не збираюся, поки не буде куди. Зараз тільки на лікарняному. Сьогодні подзвонила на СТБ, цим займається молода дівчина, я спочатку, думала, що це секретар і мило поговорила з нею Смеющийся

, а потім коли вона представилася , то я згадала, що читала про неї, хто вона насправді! Удивление

Вона сказала, що не передзвонила мені в п'ятницю, бо була за кордоном. Попросила, щоб я вислала резюме, і на четвер готувалася до співбесіди, сказала, що сьогодні ще передзвонить, уточнить час. ( Якщо не забуде! Улыбка

) Але якщо і не подзвонить, то я не буду, мабуть, більше сама дзвонити, нехай через це Господь дійсно проявить свою волю. Зі своєї сторони я зробила вже досить. Сьогодні мені Бог теж зробив великий подарунок, поки не буду казати який, але для мене це було великим підтвердженням Його любові! Слава Йому за все! А Вам велика подяка за Вашу щирість та відкриті серця! Очень счастлив

Valya

Ура! Здорово! Подшучивающий

В четверг собеседование - все молимся.

А какой подарок? Заинтриговала... Подмигивающий

Valentene

"Не кажи гоп, поки не перескочиш!", она хоть и сказала, что в четверг, но пока не звонит на счет времен, так что неизвестно как оно будет.

Ім'я
Пароль